Якби в мене спитали, який день мого життя найщасливіший, відповідь була б дивною: його немає. Чому? А тут усе просто: я насолоджуюся моментами.

Прокинутися з першими промінням сонця в січні? Виспатися? Зробити домашнє завдання? З’їсти шаурму з однокласниками? Бачити, як важливі для тебе люди усміхаються? Лежати на сеансі фільму просто неба й рахувати зірки або випускати кульки, загадуючи бажання? Почути дзвінок телефону, узяти слухавку й дізнатися, що кращий друг зараз біля дому чекає на тебе? 

А може, дощ? Глазурований сирок? Обійми з м’якою іграшкою уві сні або з приятелями в житті? Гармонія  в душі чи безлад у думках? Усе, що нас оточує чи окремі події? Гарна оцінка з хімії або фізики, яких я не розумію? Кактус із кумедним ім’ям? Новий сезон серіалу? Сльози, підвіконня й світанки? Виконане бажання? Безтурботність? Допитливість? Страх?

Щастя. Хіба це не воно?

Мені завжди здавалося, що я можу запам’ятати моменти. Але … ці секунди, хвилини або години ніколи більше не повторяться у вашому житті. У будь-якому разі  передуватимуть інші обставини. І це трохи пригнічує, але…

Навіщо згадувати щастя, коли можна його створювати? Щодня й щомиті!

Поділитися з друзями