Я знову хочу писати… Стара маршрутка стала місцем мого катарсису сьогодні. Її старе дрижання та дзижчання, скрипіння та гудіння підтримувало мою ідею переформатування чуттів у слова. Сльози потекли струмком: згадала, що мала мрію подорожувати Україною. Її селами, містами, кожним клаптиком великої душі, яка застигла в тисячах кілометрів землі. Жовті квітки,   напрочуд чисте вікно маршрутки. І напрочуд широке… Крізь нього я побачила не тільки ці чудові квіти, а й людей, які згуртовано прибирали обабіч дороги. Побачила свої мрії, які ще довго не стануть реальністю, надію, велику надію на те, що все буде Україна.

Поки живе моя велика надія в цьому вікні, допоки житиме Вона!

Поділитися з друзями