Різкий подих свіжого, холодного повітря. Можливо, це останній ривок чи лише початок страт, що затягнувся. Що може бути гіршим за вічну темряву? Сліпуче світло? 

Я йшла, а кожен крок здавався чимось надважким. Ноги прилипали до терпкої землі. Потрібен відпочинок, та кінцівки вростали в ґрунт за секунди…

Наш шлях – тунель. Хтось має довгий та важкий, комусь відведено зовсім мало. Ти йдеш. І з кожним метром темнішає, поглинає та лякає. 

Хоробрість та завзяття – ліхтарі. Навіть коли впадеш, то швидко підводишся. А що робити, коли коліна розідрав і вже так страшно вставати? Що ж, сміливість змішується з кров’ю й поглинає кожну клітину. Підхоплює та підіймає, змушує бігти лише вперед, залишаючи позаду страх, перешкоди, невпевненість.

Ти – вже нова людина, що змогла встати, коли бур’ян проріз крізь тіло, авторитет, що поборов страхи. Ти – сміливість міцна. 

Щастя може бути різним, як і шлях. Не завжди ти володар долі. Та ось стоїш усміхнений із мрією в руках. Ти переміг, бо зламав перешкоди раніше, ніж вони поставили на коліна тебе. 

Пишайся, бо сміливі завжди мають щастя! 

Поділитися з друзями