Сонце низає промінчиком хмари,

Щоб зігрівати широку дорогу,

Сонце шукає очима містечко,

Що поринає в молитви до Бога.

 

Сонцю щодня нагорі самотливо,

Зовсім у світі на це не зважають.

Навіть вітрище, володар повітря,

Зроду гостиною не залітає.

 

Сонцю до серця світельцями грати

В маківках давнього білого храму,

Іскрами так жартівливо палати,

Весело бавлячись із дітворою.

 

Раннім світанком та рівно опівдні,

Навіть увечері аж до заходу,

Сонце ласкаво і щедро нас ніжить,

За небокраєм зникає безслідно.

 

Ми живемо ні багато, ні мало,

Ми ідемо ні далеко, ні близько.

Землі без сонця однак би не стало,

Ми згоримо, опустись воно низько.

Поділитися з друзями