Він стоїть на комоді пузатий, як дідо в кожусі, 

На лакованім боці – подряпини, зморшки, сліди. 

І здається: от-от закахикає, скривиться в русі – 

Та сипне́ по хатині крізь сутінь застряглий мотив. 

 

Заведеш його корбою – затишок скрипкою йойкне, 

Голка рипне – й озветься старе дерев’яне нутро, 

І з латунного розтрубу вирветься подих безодній, 

І ввіп’ється у тишу, мов зламане навпіл ребро. 

 

Захрипить, як сусід, після другого влитого кухля, 

Починає крутити важкий застарілий вініл. 

Джаз розірве повітря, або зачарує нас румба, 

Може  вальс закружляє, з підлоги здіймаючи пил. 

 

Враз мелодія стихне. Пружина спустошено клацне. 

Голка з’їде й угрузне в порожньому “пш…ши…шшші…” 

Ось стоїш ти у темряві… І виявляється раптом: 

Не старий патефон – це шматочок твоєї душі. 

Поділитися з друзями