Довго я думав, що саме є заповітною “струною моєї душі”. І врешті-решт вирішив: це… український борщ. Так-так, справжнісінький борщ. Саме той: буряковий смачненький борщ, із цибулькою й пампушками. Але без сметани, бо, як казав мій прадідусь, “ця сметана тільки увесь смак псує”. Ось тут я з ним повністю погоджуюся.

Ага! Ще хочеться зауважити, що їм я не абиякий борщ, а лише той, що приготує прабабуся. Усі інші мені не до вподоби: то надто солодкі, то геть пересолені, то картопля розвариться, то взагалі смаком нагадує розсольник.

Узявши першу ложку свіженького пахущого борщу, що приготувала прабабуся, отримую неземну насолоду! Як тут не з’їсти ще й другу тарілку ції “чар-страви”! А тоді так і хочеться співати українські пісні й танцювати гопака.

Тож запрошую всіх скуштувати цієї страви богів і відчути струни моєї борщової душі!

Поділитися з друзями