Колишеш мої ночі напівтінню. Здригаєш в’язку тишу в сі-мінор. Мовчиш, немов актор німого фільму, та я у край люблю таке кіно. Ти – про контроль, про якість руху в кадрі. Немає сумніву, хто справді є герой. Фіксуєш тишу. Шелест вітру. «Важіль». Роса ранкова ароматом з рой.

Не про вогонь, та сон пірнає в знаки – дещо налякана та стигла юна кров. Без дозволу заходиш до кімнати – в реальності розсипалося б знов. Стіна крихка. Щілини просять вату. Читаю подумки десяту збірку книг. Десь там ключі, зусилля того варті… чи ні, як не шукати скрізь замки?

Вриваєшся. Без ніжності. Спокійно. Як кадр на s-log з дрібним ISO. «Як буде час, поїдемо за місто?» Без сенсів. Лиш повітря, дощ, вікно. Лягає сонце з м’якістю пастелі. Краєчок ув уяві тягне в сон. Мов тінь на плівці. Чорний в акварелі. Можливо, не одразу на резон.

Моменти зближення – ніяк не акт розваги. Це – експозиція, що вже розпочалася. Задовга витримка малює світлом в кадрі. «Розв’язуй мить! На це ми маєм час».
Усе тягне й тягне, вперше щось та й справжнє. Я на звороті напишу листа. З’явися, врешті, світлом, а не тінню в кадрі. Наш відлік починається зі ста.

***

Ти – плівка. Чутлива до дотиків, яких у житті не було. Читаєш етюди між пікселів, у паузах лишаєш тепло. Розфокус. Імла в порожнечі. Герой, що тікає щоразу зі звички, лукавство за плечі. Благаю: у кадр – не хапай.

Не звик бути світлом для когось. Я – штора, що лиш пропуска. Не стіни, це – шрам, щит од болю. Опісля грози сіль-сльоза. Складається з дублів буденність, з відкладених реплік у стіл. Монтаж любить тишу в процесі. Читаєш старий негатив.

Уві сні був в гостях у кімнаті. Без дозволу й страху «а як?…». Бо в снах руде світло не ранить, а пошепки лиш зігріва. Розʼяснюєш жести раніше, ніж я усвідомлюю сам. Будуй. Обережно. Не спішно. Для нас без пунктирів фінал.

Мовчу, бо гора що сказати. Слова – не моє ремесло. У фул-фреймі збираю увагу, ходімо у теплість разом. З’явлюся. Можливо, не зразу. У сонячній плямі між стін, у напівтоні, у стійкому жаданні. Я поруч у літнім дощі.

Не тінь. Просто світло шукає задовго свій фокус в пітьмі. Не треба листи рівноваги. Рахуй – і момент зрушить дим.

***

І якщо розчинити уяву, то сонце перевтілить стан грози. Заходь частіше в гості до кімнати. Я гарантую аромат роси.

Поділитися з друзями