Прохолода проникає під светр, обціловує кожну клітинку душі, пестить волосся, лоскоче легені. Мурашки по шкірі… Лапатий сніг засипає місто на сніданок пластівцями. Може, потрібно просто додати молока?..

Мені несила втриматися на землі, хоч як би відчайдушно не хапалася за гілля дерев. Потужний вітер підхоплює на руки, мов пір’їнку. Літати я люблю, але не так високо, не так стрімко, не так… Не піддамся тобі, звабнику. Пусти!

Падаю в обмерзле листя. Одна з тихих вулиць міста Лева. Я самотньо під дощем зрадливим мокну. Мов у лабіринтах, блукаю серед старих сплячих будинків. Але там інакшим здається геть усе!

Втрачаю лік часу… Лише у Львові почуваюся справжньою, живою. Моя душа колись весну тут відшукала. І присмак той пронесе крізь життя.

Ви запитаєте: «Де краще відпочивати?». А я відповім : «Там, де серце б’ється інакше…»

Поділитися з друзями