Так плавно й ніжно пурхають балерини-сніжинки, піддаючись легкій мелодії вітру. Ось вже й зима. Елегантно й швидко пройшлася осінь червоною доріжкою з листя. Ніби справжня леді, вона змогла залишити по собі відчуття суму й спустошення. Неначе та прекрасна дівчина, забрала серця мільйонів. Мабуть, навмисно, щоб не замерзли взимку. 

Тільки моє зосталося. Та краще б воно лишилося десь у солодких днях бабиного літа. Бо відчуваю, що не маю змоги його зігріти. І чим морозніше  стає надворі, тим холодніше моєму серденьку. Пробач, серце! Та не можу нічим тобі зарадити…

Багато було в мені тепла. Але я його віддала іншим. Ні, зовсім не шкодую за цим. Але сама тепер страждаю… 

А що, серце, хотіло обігріти всіх? То як, вийшло? Хто ж зігріє тепер тебе… Навіть осінь… і та покинула тебе, сподіваючись, що змилується зима. А сніг все кружляє й кружляє.

Раптом хтось постукав у двері. «Впусти мене: я приніс гарячий шоколад і теплий плед»…

Поділитися з друзями