Спеціально вивчу якусь чужу
мову, щоб писати нею тексти,
які ти не зможеш прочитати.
Якусь таку мову, з якої
вже ніхто не перекладає

Таня Малярчук

Іноземні вчу роками. Це як виклик тобі: зрозумій моєї душі шрами, навіть якщо не знаєш перекладу. Відповідників не лишилося — їх змила вода. Приблизно так само, як асфальт вмився кров’ю вишні. Але навпаки. (Він ще ніколи не був таким гранатовим, скажи!) Ти загинаєш сторінки словника… Слухай — дарма тільки час гаєш. Усі слова вирвані. Вдумайся: вирвані з ґрунту слова. Їх врожай буде точно соковитішим за сливи.

Бо… зізнайся відверто: ти й сам ловив себе на тому, що відчуваєш щось, чого не має в мові. Тисячі разів бачила твої метафізичні розчарування. Завжди ж казала: неологізми в поміч! Але ти не поет. Справді — лиши це завдання поетам.

Краще вчи мови. Хоча б для того, аби декодувати те, що втікало від нас сторіччями. Ось, наприклад, французькою є два різновиди парасольок.* Ми ж досі не вигадали, під чим ховатися від зливи, то, може, танцювати під нею?? Або поляки (такі цікаві), мають цілий перелік слів, аби пояснити, з якого боку який родич узявся. Сам подумай: у нас як племінник — одразу рідний. І не важливо сестри чи брата. А грузинську чув? Узагалі — рекомендую. Цю дикість гір не підкорити нашим піднебінням. Але в них абсолютно немає жіночого роду. Саме так — прекрасні жінки є, а терміну немає.

Або російську візьмемо до прикладу. У них дуже складно з вчинками. А все тому, що в нас дієслово від «дії», а в них від «глаголить». Наостанок тобі англійська: як і в нашій, точно зустрінеш вільнодумця. Уявляєш, а деякі мови такого не мають. Тож свобода – це дар, затям!

Отже, мій любий друже, вчи мови, аби спізнати, як пахне ялівець карпатський. Щоб словотеча**не боліла думкою в міжребер’ї. Аби поети вигадували нові слова, а терміни лишалися без відповідників.

*parapluie – парасолька від дощу

le parasol – парасолька від сонця

** словотеча – неологізм Василя Стуса

Поділитися з друзями