Знову сиджу одна… За вікном барабанить шибеник-дощ, квартира помирає від тиші. 

Що ви знаєте про Самотність? Чи відчували ви Її пронизливий холод та болючі обійми посеред чорної ночі? А чи може, пили чай без цукру в Її компанії на кухні? Без сумніву, можу сказати, що тісно знайома з цією суворою жінкою. 

Щоразу, коли я намагалася подружитися з будь-ким, мені це не вдавалося. Ти занадто дивна, занадто розумна, занадто правильна, занадто, занадто… Уже терпко в роті від цього їдкого слова. Однокласники завжди сприймали мене за білу ворону. І правильно: навіщо ж учитися, коли ввечері буде гучна вечірка, а під час уроків можна посидіти в телефоні? А от я так не вважаю. Людина повинна бути всебічно розвинена та при потребі має підтримувати будь-яку тему розмови. З ким цікавіше спілкуватися: з розумною чи із залежною від  ґаджетів особистістю? Відповідь очевидна, але, на превеликий жаль, не для всіх.

Дружба завжди коштувала мені надто дорого. Нерви, моря солоних сліз, безмежні роздуми, помилки… Мало хто сприймав моє існування всерйоз та наважувався покинути свої залежності, проводячи час зі мною. Як я не намагалася відповідати прийнятим стереотипам суспільства – у  мене це ніколи не виходило. Краще вже бути самою собою й не ламати крила неповторності. 

Відтоді, як я перестала перестрибувати через голову, шукаючи друзів, і просто слухала монолог старенького годинника-дідуся, зрозуміла важливу річ: життя – це сценарій, у якому потрібні персонажі з’являться в потрібний момент, варто лише чекати.

Час не лікує рани, однак він здатен творити інші дива. Настав час нового розділу з новими героями, серед яких опинилися люди, які стали моїми друзями. 

Сувора жінка на ім’я Самотність примарно зникла, розчинилася в пітьмі, залишивши місце за столом на кухні для друзів. Можливо, вона знову оселиться в моєму домі, але точно не зараз. Я насолоджуюся дружбою зі смаком карамелі, кориці та лаванди…

Поділитися з друзями