Тужлива осінь настає…
Тужлива осінь настає –
І смуток наганяє.
Тужлива осінь настає –
І листя опадає.
Залишать скоро нас птахи –
Наш край осамотіє.
Крилом лелека враз змахне –
Гніздо осиротіє…
Вже тьмяна осінь настає,
І барви всі згасають.
Краса природи зникла вже,
Рослини засинають.
Дерева крони віддають
Для вітру на поталу,
І чорними гілки стають
Від вітряного шквалу.
Гнітить плакуча осінь нас
Дощами, ой рясними!
І закриває сонце нам
Полотнами важкими.
Та все ж вона бува ясна
І сяє кольорами,
В ній неосяжнії поля
З природними дарами,
У ній діброви і гаї,
Наповнені грибами,
Озера, ріки та ставки
Вночі блищать зірками…
Хай наша осінь настає!
Так кожен рік буває.
Хоча й не красне літо це,
Життя в ній не згасає!
Коментарі до публікації: "Тужлива осінь настає…