ти чимось схожа на ранок,
на біло-білу постіль.
та ти не готуєш сніданок,
а я не заходжу в гості.
ти як той запах суниці,
що вабить мене і п’янить.
волосся відтінку пшениці,
очі із зором в блакить.
часом стаєш як багаття,
вмить обпікаєш мене.
невиліковне закляття
ні одного не мине.
та я горю і не гасну,
з дурості чи чому?
за свою мрію прекрасну
стрибаю я у пітьму.

Поділитися з друзями