Автор: Софія Середа

Ілюстрація авторська

Космос. Щось на межі реалій і таємничих фантазій. Він багатогранний, таємничий. Люди прагнуть пізнати всі його закутки вже дуже давно.
На нього можна дивитися романтично, замріяно, тихо рахуючи зірки на небосхилі ясної літньої ночі, а можна й загубитися в необмеженому просторі, тримаючись за наукові терміни. Може здатися, що десь між густою темрявою й світанком почується мерехтіння зірок. Надзвичайне відчуття. Та, насправді, космос зовсім беззвучний. Тихіший за найпримарнішу тишу. 

Планети, зірки, астероїди – все це здається лише крихітною моделькою в кабінеті фізики. Та від усвідомлення справжніх обсягів навіть уявити до кінця не можеш, як це виглядає. Чорні діри, наднові зірки. Масштаби, таємниці, що лякають, змушуючи відчути холод на кінчиках пальців.
Така тонка межа між прекрасними, благородними зорями, що із Землі виглядають як діамантовий пил, і безкраїми просторами для науки. Звичайним людям лишається лиш гортати нові енциклопедії, мріяти про мільйони сузір’їв, повільно крутити в руках модель сонячної системи й із німим захопленням тягнутися до космосу. Можливо, і вдасться осягнути неосяжне…

Поділитися з друзями