У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити…

Та найголовніше – душа. Хоча ми зустрічаємо по зовнішності, та обираємо друзів тих, хто має глибокий духовний світ.  І справді, у душі  кожного з нас – неповторний, не схожий ні на один інший сад. Він ніби відображення нашої історії, наповнений спогадами: теплими чи до болю нестерпними, які хочеться забути чи пам’ятати до кінця своїх днів. 

Мій сад не завжди квітне (невже є ті, у кого на душі завжди панує весна?), він, напевно, як і я, обожнює осінь, коли кожен день наповнений червоногарячими відтінками, яскравим сонцем чи дощами, що намагаються змити болючі спогади. Мій сад щодня різний. Якби ви вирушили в мандрівку його стежками, запам’ятали б цю подорож надовго. 

Вас, напевно, здивували кам’яні скульптури? Вони слугують головною окрасою маленького світу. Вони відображення найяскравіших епізодів моєї історії, маленькі статуетки з вагомим значенням: тут і маленька дівчинка з величезним портфелем та не меншою жагою до знань, товстелезна книга (я з дитинства обожню читати) і навіть статуетка гімнастки – мрія, яка так і не здійснилася). 

У моєму світі ще вдосталь місця для яскравих моментів, після яких сад кам’яних фігур поповниться. Тепер ви знаєте про мене трохи більше.

Не треба заглядати в душу людині, аби сказати, хто вона. Достатньо пройтися стежками її саду, квітучого, весняного, наповненого сонцем, чи, можливо, садом льодових фігур, холодним і водночас таємничим.

Запрошую до саду…

Поділитися з друзями