Наше життя можна назвати дорогою. Вона довга та непроста. Ніколи не знаєш, що чекає далі. Ідуть нею щодня, щохвилини, щосекунди, і вона не зупиняється. Але якщо я скажу, що дорога одна, то однозначно збрешу. На кожному кроці безліч перехресть і поворотів, та кожен сам вибирає, куди йому іти. Однак легкої нема ніде. Звісно, колись можна й відпочити, але потім все одно доведеться повернутися до роботи.

Наведу два приклади дороги. На початку першого шляху – купа розваг, веселощів, безтурботність. Роби що хочеш, як хочеш, не думаючи про наслідки, бо життя ж лише одне. Але за свої вчинки треба відповідати, пора навчатися, працювати, долати цю дорогу самостійно, а ти не вмієш. Як жити? Що тепер робити? Можеш стати ти, а дорога не зупиняється.

А от на іншому шляху ти тяжко працюєш, розвиваєшся, геть забуваючи про розваги. Розвиваєшся, навчаєшся, думаєш, що робити в майбутньому, забуваючи насолоджуватися теперішнім. І от через стільки років тяжких зусиль ти дістався результату, ти дістався мрії. Та чи можна тепер відпочити?

Насправді жоден із цих варіантів не є правильним або хибним. І їх не тільки два, їх набагато більше, ледь не безкінечність. Але про всі можна сказати одне: легко не буває ніде. Труднощі завжди трапляються в нашому житті, ніхто не знає, коли, що і як буде. Нічого не трапляється просто так, зазвичай перепони – виклики, вони зміцнюють та загартовують нас, міняють погляди на світ. Варто пам’ятати: після кожної чорної смуги, завжди настає біла. Вірю в це!

Поділитися з друзями