Смерть стала частиною нашого життя, здається, із 24 лютого. Хоча насправді це трапилося в епоху бароко. Люди переосмислили буття на землі й уже більше цінували «сьогодні». Схоже, вони теж знали, що в будь-яку секунду можуть померти, проте голосили за життям. Як зараз. Європейське бароко пропагувало жорстокі сюжети, а наше навпаки — всотувало життєствердження навіть на іконах мучеників. Якось химерно й неправильно. Як і ми з вами. Коли гармати говорять — музи мовчать. А ми пишемо вірші й святкуємо. Бо те бароко принесло нам віршоване слово й довело, що поетом у такі часи може стати кожен.

Епохи суголосні. Помпезність та оригінальність козацького бароко, як і ми з вами, завжди дратували північного сусіда. Він нищив пам’ятки, влаштовував геноцид… Але скільки б часу не минало, українці відновлюють свій ренесанс… Бо «все на світі можна підняти з руїни, крім живої крові, як ми вже знаємо» (Ю. Андрухович).

Таємниця нашої сили сягає корінням епохи бароко. Часу, коли самобутні козаки боронили українські терени. Запрошую вас доторкнутись до «українського відродження», щоб знайти сили боронити своє.

15.07.2022

Поділитися з друзями