«Мені сьогодні снився наш випускний, а потім я прокинулася від сирени». Сон її, сльози мої — та не ховаємо наші мрії…у тій реальності ми заклопотані — макіяж, манікюр, «всі діла».

Так хотілося бути в цьому, але поки звикаємо до нового життя..

Майже в кожному місті світу зараз висять прапори. Наші Жовто-блакитні стяги, які аж ніяк не до душі. Чую смуток. Біль. Самотність. Як не крути — ми тут чужі. Ну не зрозуміють ці люди болю. Так було й буде завжди.

«Знаєш, я тут подумала, а Україні ж потрібна еліта. І якщо для її життя потрібно виїхати — нехай. Наш патріотизм від того не зникне». Саме так! бо рятують дітей, не для того, щоб ті мовчки скніли. Знайте — Ми здобуваємо зараз знання, що відродять нам нашу країну.

Ну а поки — лиш зниклий сон, страх за рідних і звуки сирен. Я блукаю в чужому місті, яке ніколи не назву своїм…

15.03.2022

 

Поділитися з друзями