Зима… Замерзла річка, що поблискує від ледве видних та відчутних для шкіри тепла сонця. Хмари мов свіжа випрана перина, яку вивісили на просторий небокрай. Вологі важкі краплі скочуються кудись набік та ліниво, як ніби так і задумано, ніжно спадають за небосхил… Немов у балеті вони кружляють мереживом та непомітно кінчиками своїх орнаментів переходять від адажіо до арабесок. Холодний вітерець допомагає їм протанцювати останні рухи перед спуском до промерзлої землі.

Приходить матінка-весна, і дарує нові свіжі та запашні, солодкі та п’янкі аромати, якими може обдаровувати лише вона. 

Сонечко вже гріє та ласкає теплим промінням закликаючи річку до течії, а квіти та паростки буяти з новими силами радувати око.

Тепер замість сніжинок танцюють метелики свій балет «Весна священна» і п’ють медовий нектар. Вітерець, ледь помітно гойдає суцвіття, створюючи враження для глядача живого килима із зеленої оксамитової отави.

Пройдуть місяці і настане неповторна зима. Проте вона вже не буде як той рік. Балерини змінять нові та неповторні молодиці із зовсім новим танцем та костюмами, а річка застигне в новому положенні граючи в гру «фігура застигни»…

Поділитися з друзями