Це був сонячний день. Люди їхали звідусіль, аби побачити відкриття станції, яка повинна була генерувати електроенергію. Туди збиралися кращі вченні століття, щоб побачити запуск. Півміста товклося біля  компанії MTX.

Уся історія починалася ще в потязі. Молодий учений Дін Мартін збирався на відкриття станції. Він переправлявся через річку й захоплювався видом побаченого. Але під час запуску станції щось пішло не так. Накопичилося дуже багато енергії – і машина не витримала… У той день багато людей залишилося у вічній пам’яті. Та не це було найгіршим…

Після вибуху Дін прокинувся на лікарняному ліжку в будівлі MTX, точніше в тому, що від неї залишилося. Коли встав, до нього підійшла дівчина й представилася Джесікою. Вона повідомила, що вчений пролежав у комі 9 місяців. Після катастрофи здійнялася радіаційна хвиля й накрила все місто. А через деякий час у нього ще й влучила  блискавка.

Дін подався в кафе, де працювала його подруга. Хлопець давно її не бачив, хотів поговорити, та не став розповідати про останні події. Поряд проходила офіціантка, яка послизнулася та ненароком впустила напої. А Дін… зміг упіймати все на льоту з шаленою швидкістю! Аж раптом зніяковів і кудись побіг. Хлопець не тямив, що сталося, тому вирішив звернутися за підказкою до компанії MTX.

Там його зустрів директор – доктор Семюел Сміт. Він почав пояснювати хлопцю, що той, мабуть, наділений супершвидкістю. Учений хотів, аби парубок відразу ж почав тренування й удосконалював свої вміння. Тому Дін залишився там жити й працювати над собою.

Наступного дня юнак влаштувався на роботу судмедекспертом.  Для всього світу він був звичайним поліцейським, а вночі, як справжній супергерой,  рятував людей.

Згодом хлопець познайомився зі слідчим Скотом, батьком подруги. Він став головним його порадником і другом, Дін міг на нього повністю  покластися.

Почалися тренування… На пробному іспиті  він розвивав швидкість приблизно 400 км/год. Проте існувала проблема –  на великій швидкості загорався одяг. Та, на щастя, хлопець познайомився на базі зі Стівом, який був великим винахідником і майстром на всі руки. Саме Стів сконструював костюм із термостійкого волокна, яке використовують у будівництві літаків. Ці люди, які залишилися в компанії, стали його сім’єю й командою.

Уночі надійшло повідомлення про пограбування в центрі міста. Усі прокинулися від шуму, Людина-блискавка швидко надягнув костюм і побіг на місце злочину, спілкуючись по рації й отримуючи накази та інструкції.  

Хлопець прибув на місце й побачив кремезну надлюдину, схожу на металеву скелю. Ну, що ж, якщо це злочинець, то його треба заарештувати. Дін намагався це зробити, але велетень вдало вивернувся. На мить зупинившись, хлопець дав можливість супротивнику напасти, та від потужного поштовху полетів, пробивши залізну шафу. Він підвівся і ще раз хотів вдарити, але зламав руку. На щастя, Блискавка встиг утекти  звідти, поки живий. Завдяки швидкості, його клітини відновилися за дуже короткий період.

Того ж ранку Дін приїхав на те ж місце вже як судмедексперт. Та не знайшов жодних зачіпок, які могли б допомогти в справі. Раптом побачив відбитки кулаків на стіні. Його колега Скот запитав, що тут могло відбуватися. І тоді Дін дізнався про суперлюдей.

Після катастрофи, що сталася на станції, радіаційна хвиля накрила місто. У той момент один із чоловіків упав у великий казан із розплавленим металом. Під дією радіації його клітини мутували – і він перетворився на Металеву Людину.

У той час, як він грабував, команда Блискавки придумувала план. Але Діну не сиділося на місці, хлопець хотів діяти. Він побіг до злочинця. Джесі запропонувала набрати найвищої швидкості, щоб можна було завдати удару, який міг Залізного на час відключити. Стів вирахував, що треба розігнатися швидше 700 км/год.

Дін уже стояв біля Металевого й відволікав його увагу. Скоро повинна була приїхати поліція. Швидкість Блискавки на той час ледве сягала 600 км/год. Доктор Семюел підказав, що потрібна відстань 5 км, щоб розігнатися й вдарити потужно. Але якщо Дін буде повільніше бігти, від просто розіб’ється. Джесіка відмовляла, навіть плакала, та Діна вже не можна було переконати.

І ось він стоїть на потрібній відстані. Починає забіг… Хлопець відчуває кожну краплю дощу на тілі, кожен крок. Відчуває, як тремтить кожна клітина тіла. Він його вже бачить… Він близько! Удар! «Так!» – кричить він з щасливою усмішкою на обличчі.

Поділитися з друзями