Всі розмовляють – я кричу!
Мости шалені скам’яніли,
І плачу знову досхочу.
А льоду все не тануть брили…
Вірші пишу, та лиш молю
Того, у кого вже не вірю…
Гадав, що я таки зроблю,
Але, здається, просто мрію.
Всі розмовляють – я кричу.
Думки страшенні на порозі,
І плачу знову досхочу.
Не бачив ще такого в прозі…
Живе бажання, але ні!
Воно, здається, виживає…
Чого ж так хочеться мені?
Напевне, тільки Він це знає.
Всі розмовляють – я кричу.
А гори болю вже осіли,
І плачу знову досхочу.
Та краєвиди посивіли…
Раніш дививсь у далечінь,
Тепер уже дивлюсь під ноги,
Лиш бачу слів яскравих тінь.
Немає тут-таки дороги…

Поділитися з друзями