Моя травма немає точних тілесних координат. Її кольоровий спектр прослідковую хіба що спросоння. Вона відлунює каменем десь у районі хребта. І тисне на скроні дощової погоди.

Моя травма зродилася ще до мого життя. У спадок дісталася. Без жодного заповіту. Нести відповідальність за неї — моя стезя. Мені з нею квитатися й із нею жити.

Переховуватися вічно — уже не вийде. Беру за правило вивчати її грубі зрізи. Адже для пояснення травми треба добре підбирати слова… інакше вони болітимуть вночі, через неможливість їх комусь сказати.

Не вилікувати її жодним із лікарів. Хіба вишептати в шаманів. Над її оголеністю літають тіні: чорно-біле кіно, відзняте на мильницю. Спалена Січ. Розстріляна еліта. Голод. Розкуркулені родини. Знищення козацтва. Концтабори. Не ми обирали стати нащадками цього всього, проте в кожному з нас це відлунює болем. Тож так — моя травма немає точних тілесних координат, але в ній — уся історична тяглість. Вишіптую її. Готую на ніч бальзам. Було б добре знати в обличчя всіх своїх демонів.

Поділитися з друзями