03.01.2021

Прокинулася… Бачу гірлянду, яка висить ще з 25 грудня. Настільки хотіла спати, що не вимкнула її.

Навколо сірі стіни, з якими я вже злилася. Визираю у вікно, а там такі ж сірі будинки. Знову мій буденний, звичайний ранок. Треба сьогодні зробити хоч щось, але не певна, що змушу себе встати з ліжка. Не знаю, чи впала я у вселенську апатію, чи просто розлінилася… Чую голоси за дверима: батьки йдуть на роботу, яку ненавидять і сварять керівництво.

Здається, я прокинулася надто рано й утратила мої цінні хвилини сну. Канікули чи це моє інтермецо? Якщо перелічувати, чому воно мені потрібне, вийде трохи менше роману ,,Війна і мир‘‘. Не знаю, чого хочу, що виведе зі  стану щоденного перегляду Netflixу.

Михайло Коцюбинський тікав від людей, від себе. І я мрію вдихнути запах чорної землі та квітучої галявини, але… зараз зима. Бігтимеш – просто послизнешся.

Тікати ж можна довго, але все одно потрібно повертатися. Не бачу в цьому ніякого сенсу. Насправді ми з письменником відрізняємося не тільки тим, у  який час живемо. Він біг від людей, вони для нього стали на час найбільшим тягарем, а я поки що бачу в них свою підтримку. Вони для мене – саме перерва.

Раджу нам з вами, Михайле, змінювати своє життя, а не робити косметичний ремонт. Бо скільки не дивися серіали й скільки не слухай музику поля, проблеми не зникнуть…

Не буду лукавити: я не певна, що можу з ними щось зробити. Але намагатимуся знайти такий шлях, щоб в інтермецо більше не було потреби. Вірю, Ви свій успішно знайшли.

Поділитися з друзями