– Ти виявилася ближче, ніж я розраховувала.

А знали б ви, як я весь час подумки перекреслюю відстань.

Буду хвилин за десять-п’ятнадцять. І під моїми ногами все пливе та тріщить, летить униз, ніби там воронка чи прірва. Зворотний відлік часу стає нестерпним до неможливості, і мить геть зупиняється, коли помічаю твій лебединий силует зліва.

У душі на це чекала понад рік, давала собі звіт свідомо стільки ж, та навіть допустити не могла, що так одразу потягнЕш в обійми. Я десь зо тисячу сценаріїв плела, і жоден не відбився в реальності. Усе так просто – місто, дощ, трава, три ідоли, кав’ярня, погляд, щирість. Ніяковію сильно, адже ти велична, статна й достобІсу красива, і почуваюся, ніби чортеня торкнулося недосяжного, таке й не снилося. Моментом задивлюсь, ловлю нитки й мотаю їх на кокон ілюзорний. Тепер портрет емоцій вкрай чіткий, і аквареллю я б не так писала зовсім…

Не знаю ще, який ти любиш чай, та маю в планах перевірити рецептик кави. Уяву маю, чим бринить твоя душа, і сподіваюсь, що ти легко засинаєш. Не запитала, що з парфумів надягла, та я під враженням сиджу котру годину. Умисно. Бо в конкретиці пітьма, а так малює голова картини.

Уже не страшно – в унісон дзвенить, і відчуття, що бачилися стОкрат. Розвиднілась над водами імла, прояснилося до безхмар’я поряд. Як виявилось, тягне, де є ти: так випадково, ніби з меду стежки кладуть-кладуть накреслені мости, проте мої шляхи лише навколо.

І хай тепер ще більше запитань, проте я як ніколи щировільна. Колись настане час, щоб їх сказать і не шукати вперто відповідь в обіймах. Годинник б’є. Тобі вже треба йти. Не залишаєш для вагань на «вдруге» сліду. Я знаю, де шукати навіть там, і точно будеш рада, якщо ще приїду.

24.07.2024 19:43

Поділитися з друзями