Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як вангоговські соняшники, у кімнатку малої квадратури. 

Або підібрала б труну, як чохол до моєї струнної подруги. 

Райдужні нігті не така вже й проблема, друже…

Ти на небі, я досі тут. Маю справи. Живу життя. Мріяти не забуваю. На годиннику за чверть північ, я пишу тобі на небо листи. 

До речі, мені сьогодні подарували час у вигляді намиста з кроликом із країни див. 

Я скучила:

Василь.

Юрій. 

Брат подруги.

Батько і мати одного чоловіка.

Мабуть, ще якась дитина… 

Пробачте, мене не навчили жити без вас. Люди, кому вік вкоротила війна та вибір стояти за своє до кінця. Я хотіла б вище зірок. Але там космос.

Чи ви в раю? Чи існує сансара?.. Я скучила за вами. Жахливо. За тими, навіть кого не знала. Не прошу повного забуття. Прошу забуття на кілька митей.

Я сумую. І це гірше каторги.

Люблю вас. Поцілунки за небосхилом сподіваюся дістануться ваших хмар….Зі світлою пам’яттю.

У царство небесне

Читати з янголами хором….

17.08.2023

Поділитися з друзями