Коли в повітрі вже весна бриніла
І люд чекав на березневі повені,
Вкраїну-неньку люта хмара ненависті вкрила –
Сусід злостивий, пес блудливий,
Над нашою землею чорні розіп’яв вітрила…

Ще ледь жеврів постпандемічний світ
І так хотілось знову дихати на повні груди –
Та лютий ворог спокій наш згасив
І землю українську кров’ю окропив,
Підкравшись підло на світанку для наруги.

Душа тремтіла вогником тендітним
У матері, і бабці, і дитини,
Що чули в небі гвинтокрилів рев звіриний
Й гарматні постріли рашистів знавіснілих,
Відомих до чужих земель зазіхом ненаситним.

Та дух козацький воїнів з коша,
Хоробрість наших пращурів відома!
Повстали українці, б’ють без втоми
За українську землю:
– Геть від дому,
Від наших міст і сіл!
– Геть, бісовий хижак!

Я вірю в перемогу без вагань!
На нашім боці Бог і правда щира,
Нам допоможе світ і християнська віра,
У наших душах повно сподівань,
А проти наших воїнів ординська лють – безсила!

Поділитися з друзями