Історії сягають відлунням,
Коли в житті вже немає творця.
Наша справа – згасити відлюддя
Й пам’ятати про титана-отця.

«У серці місця небагато», – колись так казала моя бабуся. Було б чудово, якби там вмістилися всі «НАЙ» та «ЄДИНІ». А як бути, коли дві Батьківщини? Надихатися чи все ж розриватися? Вибрати ж не можна… та й це він знав, але Любив і Жив. Казав: «Чикаго зцілює всі рани й дарує душевний спокій, а Львівщина… духовне возз’єднання й випробування: життям і виживанням, смертю й безсмертям».

Творець зустрів нове сторіччя, його буття соталося й підкидало випробування… Але вистояв!. У віршах завжди зберігав оптимізм і вселяв надію.

На жаль, уже не матиму змоги познайомитися з паном Володимиром. Але пам’ятатиму, бо стою на його плечах, які окрилювали МАЛІЖ, творили на землі й залишили сліди в повітрі. 

Ні, він усе ж таки живий, бо в наших споминах і мріях…

Поділитися з друзями