Вулицею бігли дві тіні, відбиваючи ритми шаленого мегаполісу. Вона зробила реверанс, він вклонився, а їхні астральні тіла здійнялися у вихор танцю. На стінах міської лікарні поєдналися два хореографічні стилі: балет та степ. Дівчині виповнилося років 25, хлопець десь на рік старший. Рухи були невимушеними, але професійними: за цією невагомістю ховався досвід. Несвідомо вони доповнювали одне одного: упевнені стрибки балерини наближали хлопця до неба, а ритм степу наповнював дівчину життям.

Це могла б бути перша історія кохання, адже остання в кожного вже трапилася. Це могла б бути перша щира сповідь, але ж наче ні в чому ще каятися. Це могла б бути їхня перша зустріч, але вималювався танець. Танець двох випадкових перехожих. Якби тіні мали очі, вони б сяяли незламністю, але натомість світилися стіни, пропалюючи піруетами бетон.

 Залита променями будівля закінчувалася, змушуючи тіні душ зупинитися. На брівку спустилися бувалі танцівники: жінка років 70 і чоловік на рік старший. Вони просто верталися з лікарні. Кожен у своїх роздумах… 

Їй колись аплодували стоячи в найкращих оперних театрах світу. Йому ж схилялися золоті гори. Зараз же жінка з останніх сил намагалася тримати спину рівно, а чоловік – рухатися без палиці. Адже ця спина робила піруети, адже ці ноги танцювали степ. 

Але… душі такими ж були молодими… Навічно!

Поділитися з друзями