У смерті страшна арифметика: понад двоє померлих — то вже статистика. І губляться люди на порогах війни; мільйони історій вкриваються безіменністю. Тупістю почуттів окроплюються нерви живих, бо стільки болю неможливо вмістити всередині.
Зникла людина. З новин — числа, а з уст знайомого — персональне пекло. Ми всі їх розшукували в Маріуполі. Сподівалися, що живі. Інформація – нині зброя, тож знайшли списки тих, хто вижив. У місцевих бомбосховищах.
Дзвінок знайомій:
Це ще актуально?
— Ні, вони померли.
Ниточка обірвалася. Як так? Ми ж чули, що майже змогли евакуюватися. «Так, вони встигли вийти на двір. Але туди… і снаряд прилетів».
Кінець зв’язку. Іще одна родина втратила матір з донькою. Добре, хоч знають про це, а не катуються невідомістю.
Боже, хай би тільки їм не боліло у ту мить, коли віддавали життя янголам.
Невже невинні мирні люди заслуговують зникнути за чорними лаштунками цієї війни? Невже…
23.03.2022

Поділитися з друзями