Народжуючись сином чумака, ти уже маєш визначену роботу на майбутнє. Батько майже постійно в дорозі, і ніколи не знаєш, коли він приїде. Господарство залишається на мамі, а я зміг допомагати лише з шести років. Коли батько приїжджав, він привозив нам смаколики або інші подарунки, але залишався ненадовго, на 2 тижні, лагодив віз, давав перепочинок волам та проводив з нами час. Мене завжди захоплювали його розповіді з дороги, і я дуже хотів поїхати з валкою на його возі. Мажа була здоровенною, вміщала більше, ніж звичайні вози та була зручною для перевезення солі через свої високі борти. І цього велетня везли не коні, як хтось міг подумати, а степові воли – сильні, уперті та терплячі. Це були величезні тварини (не плутайте з биками).  

Аж ось мені 10 і я вирушатиму у свою першу подорож у ролі посилки – молодшого помічника. І серце завмирає! Ми поїдемо до Криму із батьком, а господарство залишається на мамі.  

Устали рано-вранці, узяли спаковані речі, перевірили збіжжя на обмін, попрощалися й пішли в храм до священника Миколи. Він прочитав молитву, охрестив нас святою водою. Згодом зібралися валкою та поїхали за покликом отамана.  

Їхали до Криму цілих 7 тижнів, і це було доволі важко. Вирушили навесні. Отже, було доволі багато комарів й купа роботи: я збирав хмиз та сухі кізяки, для того, щоб розпалити багаття, доглядав за нашими волами, годував та поїв їх, мені це подобалося. Допомагав готувати їжу, долучався до дрібних справ та намагався не пропускати того, що говорили та робили старші. Найцікавіше було слухати про орієнтування по зірках, про Солоний Шлях, створений Богом для навігації чумаків. Як виявилося, було багато інших посилок, старших та менших. Мене бентежило відчуття віддаленості від дому та мами, але заспокоював майже родинний затишок атмосфери: тато, воли та вся згуртована валка.  

Коли приїхали в Крим, заплатили мито та подалися на соляний промисел до озера Сиваш. Видобувати сіль – як копати картоплю, тільки важче: розбивати ломами, згрібати лопатами, вантажили на мажу й накривали шкурами. Тяжка ж робота…  

На базарчику ми обміняли свій товар на сушену та в’ялену рибу, родзинки, чорнослив, вино, горіхи, тканини, солодощі. На подарунок мамі купили хустки, шовкове полотно. А мені батько придбав шкіряні чоботи! Радощам моїм не було меж.  

Залишилися тут на два тижні, дали відпочинок волам і собі. А тоді подалися в зворотний шлях. Сьогодні вночі чергувати вибрали мене та ще декількох хлопців. Усі, як і зазвичай, поставили мажі квадратом для захисту.  

Чи змогли б ви не спати вночі довгий час? Ні? І я також. Уже ледь не заснув, як раптом над головою щось просвистіло. Не встиг ще прокричати тривогу, як усі по сигналу отамана піднялися до зброї. Битва тривала не довго, напад ми відбили. Я знову-таки був вражений згуртованістю валки. 

Повернувшись додому, ще довго згадував поїздку й переповідав історії. Так, усе ж таки, хоч і нелегка робота чумацтво, але я хочу цим займатися! 

Поділитися з друзями