Машина зупинилася, відчинилися двері, заклало вуха, ніби запустилися всі механізми серця в очікуванні. Затамувавши подих, біжу під дощем… Холодно, вітер розплітає мою легко заплетену косу. 

Сонце вже давно опустилося за обрій, і лише промені, що не поспіли за ним, де-не-де недбало досвічують. 

Хлюп-хлюп… Відлунюють мої вже не зовсім білі кросівки, намагаючись витримати важке випробування. Щира усмішка прикрасила моє втомлене від дороги обличчя. Гучно підіймаючись сходами, я вже відчувала смак домашньої кави й солодких пиріжків. Сховані ключі в потаємній кишені вітрівки відчинили рідні двері. 

Залунав дзвінкий привітний спів папуг. Світло ввімкнулося – і ми сім’єю почали готувати смачну вечерю. За вікном стугонів дощ, а я сховалася в захищеній від усіх нападів фортеці. Такій рідній і теплій, як мами обійми. 

Я вдома…

Поділитися з друзями