Про війну я знав лише з книг та кінофільмів. Але що ця біда прийде до нас, ніколи не думав. Тихий ранок, спів пташок, зустріч із друзями в школі — усе це здавалося таким звичним і непорушним. Але 24 лютого 2022 року ми зрозуміли, що мирне життя позаду. Нас чекали обстріли, виття сирен, евакуація із зони бойових дій, смерть людей. Напад сусіда-загарбника був підступним і віроломним. Найбільше мені болить, коли діти залишаються сиротами та вигнанцями з рідних осель. Та я вірю, що Перемога буде за нами, бо ми боремося зі злом. Кожен із нас на фронті, у полі, на підприємстві, у лікарні, у школі, зціпивши зуби, попри біль і тривоги, виборює нашу спільну Перемогу.

Нещодавно я побачив в інтернеті фото, яке мене дуже вразило. Юнак-воїн на тлі палаючого будинку тримав на руках маленьких зляканих цуценят. Хлопець мав стомлений вигляд, здавалося, що кілька діб не спав. Навколо вогонь знищував те, що раніше було домом, а тепер ставало руїною. Вірю, що людей евакуювали, що ніхто не загинув. А завдяки небайдужому українському солдату й маленькі цуценята врятуються.

То чи може народ, де є такі милосердні люди, не перемогти? Ні! Перемога буде за нами! Перемога людяності, добра, віри, милосердя. Це буде найщасливіший день для кожного. У це ми віримо, цього прагнемо! Тому так і буде!

Поділитися з друзями