Якось на шкільній перерві Петро сказав:

– Чуєте, мені бабця сказала, що в лісі купа злих духів мешкає. Каже, що в дитинстві вони з подругами часто їх викликали.

– То може, і нам спробувати? – запитала Катерина.

Діти охоче погодилися, але наймолодшій Марусі було якось лячно, та вона все ж таки була «за», бо в компанії школярів її не любили й інколи знущалися. Тому не можна було вкотре показати свою слабкість.

Увечері, коли батьки займалися своїми справами, усі п’ятеро зібралися та й пішли до лісу. Блукали-блукали й вийшли на галявину, де, за легендою, мавки ходять-бродять. Петро згадав: бабуся розповідала, що треба провести обряд, ставши в коло.  Діти стали, взялися за руки й почали примовляти: « Ой ти нявко-нявко, вийди до нас, заспівай пісеньку, покажи личенько й виконай наші бажання таємні!»

Раптом, Маруся почула голос. Гарний дівочий голос. Дівчина злякалася та відпустила руки. Усі почали кричати, що Маруся все зіпсувала. Але все було просто навпаки: у центрі кола з’явилася висока та струнка дівчина. Тут уже не тільки Маруся злякалася.

– Добрий вечір! Ви мене кликали? – запитала нявка.

– Т-так… – відповіла затинаючись Катерина.

– Що ж, я тут. Що саме ви хотіли?

Петро почав розповідати про свої наміри: хоче те та й інше. І так усі діти по черзі, окрім Марусі. Вона ще й досі не могла прийти до тями та й бажань особливих не мала. Нявка слухала-слухала та й каже:

– Це, звісно, добре, але всьому є своя ціна. Якщо ви відповісте мені правдою на декілька запитань – я дам вам все, що побажаєте. Якщо намагатиметеся брехати – помрете страшною смертю!! Ха-ха-ха!!

І тут розпочалася гра. Нявка ставила найгостріші питання – і діти один за одним починали брехати. Окрім, знову ж таки, наймолодшої дівчини. І тоді нявка, зрозумівши це, знищила всіх, хто їй брехав, та й розкидала їхні тіла лісом. А останню Марусю запитала:

-Чого ж ти хочеш, дівчино? Ти ні разу не збрехала, тому я виконаю свою обіцянку.

Дівчина, не довго думаючи, відповіла:

– Я лише хочу, щоб усі мої друзі були живі й повернулися. От і все.

Нявка витріщилася здивовано на неї й сказала:

– Вони ж завжди тебе ображали! Хіба тобі не краще, коли ці злі діти мертві?

– Ні, я їх по-справжньому люблю й хочу бачити своїх друзів поряд із собою, – відповіла дівчинка.

– Що ж… Я пообіцяла виконати бажання. Тому повертаю їх тобі!

Нявка зникла, а з лісу повибігали діти. З’ясувалося, що вони чули всю розмову Марусі з нявкою й тому зробили висновки, міцно обійняли свою подругу та й побігли додому ділитися пережитим і побаченим.

І з того часу жили школярі в мирі та злагоді. Ніколи не ображали один одного.

Поділитися з друзями