Як я з Сашком на Ворсклі “кита” ловив
Ви були колись на Ворсклі під Полтавою? Ні? Ото й дарма! Вода там чиста-чиста, верби над нею схилилися, як дівчата над люстерком, а повітря таке свіже, що аж голова паморочиться. Ось туди ми з моїм другом Сашком, моїм кращим товаришем, і попхалися минулої суботи вдосвіта, ще до перших півнів.
Набрали з собою всього, ніби на місяць у тайгу їдемо. Сашко притягнув три модні вудки, величезний сачок (у такий би й кабан вліз!) і відро каші для прикормки, від якої пахло так смачно, що я сам ледь ложку не дістав. А я взяв стару дідову бамбукову вудку, банку черв’яків і термос із чаєм. Їхали ми по великого коропа, щоб наварити юшки й довести батькам, що не просто так із дому втекли, а справжні добувачі.
Прийшли на берег, сіли в очереті. Краса навколо – очей не відірвати!
Сонце встає, туман над водою стелиться, пташки співають, тиша така, що чути, як трава росте. Сидиш, дихаєш цим полтавським раєм і думаєш: ”Оце життя! Ніяких тобі уроків, контрольних і телефонів. Чистий відпочинок!”
Але ж не буває риболовлі без пригод. Тільки Сашко закинув свою модну вудку – гачок так міцно вчепився за вербу, що хоч сокирою дерево рубай. Поки рятували снасть, мої черв’яки відкрили кришку в банці й дружно втекли в траву. А тут ще й місцеві комарі налетіли, злющі, здоровенні, як горобці! Ми з другом так руками від них відмахувалися, що збоку здавалося, ніби зарядку робимо або літаки на посадку заводимо.
Аж тут диво!Мій поплавець як пірне під воду, вудка зігнулася, аж тріщить!
– Сашко, тримай гачок! – кричу я на всю річку. Там щось величезне! Мабуть, сом на два пуди, не менше!
Товариш із розгону заскочив у воду по коліна, я тягну з усіх сил, аж очі на лоба лізуть. Б’ємося з тією ”рибиною” цілу хвилину. І ось із води урочисто виринає… старий дірявий чобіт, а поруч на другому гачку висить маленька рибка, розміром із мізинець!
Ми глянули на цей ”багатий улов” і так зареготали, що аж жаби в очереті перелякалися. Рибку, звісно, випустили назад у воду, хай росте, чобіт викинули в смітник, а самі сіли на березі пити чай із бутербродами.
Додому повернулися з порожнім відром, зате задоволені як слони. Бо хіба в рибі щастя? Головне – посидіти біля нашої чарівної Ворскли, надихатися рідним повітрям, посміятися від душі з другом і зрозуміти, яка ж красива наша українська природа!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.