Іде дощ. Його краплі змивають зі світу яскраві фарби  та змушують його здаватися таким сірим, похмурим.

Стара ялина. Між її гіллям сидить купка скуйовджених горобців. Мабуть, їм холодно. Вони то злітаються докупи, то поодиноко зриваються й летять кудись. Можливо, туди, де тепліше.

Якби й люди вміли літати… Тоді вони так же легко, довірившись власним крилам, злітали б високо-високо. А після дощу вони так же просто злітали б над хмарами й бачили сонце й веселку… І ставали б на краплю щасливішими!

Поділитися з друзями