За тужним усміхом осіннім
Бреду і щулюся від сонця.
На чатах дня – небес склепіння,
А я пірнаю в нього… Сон це?

Прожогом крила розпростерши,
Над сивим лісом зависаю.
І мовби зараз, мовби вперше
Секрети осені читаю.

У голих арабесках віття
Тужби не чути, а надія,
Попри рясні сухі суцвіття,
Ясу весні таки намріє!

Поділитися з друзями