Кажуть, що життя наче зебра, чорно-біле. Біле – хороше, чорне – погане. Щастя явно не біле, надто непомітний цей колір у прядиві. Ми сидимо на кріслі-гойдалці й плетемо це щастя. Інколи через нерви виходить неохайно, чи, може, просто підібрали неправильні барви. І так-от: коли вишиваєш, у полотно ніби сама вплітається червона нитка, інколи небесно-блакитна, часом пшенично-жовта. Проте надто часто цього не відбувається, вишивка розпускається… І доводиться знову старанно вплітати її. Інколи робити лише кілька стібків, а інколи майже все заповнювати нею. Щоб залишити її в серці, треба лише ретельно й надійно зав’язати вузлика.

Поділитися з друзями