Квартиру заливало звуками дощу: він гуркотів як старий зелений диван, що колись ми пересували на другий поверх. Нарешті можна було видихнути  й відчути себе повноцінною людиною. Я, насправді, ду-у-уже метеозалежна, тож у подібну погоду страждаю на сильний головний біль. Мабуть, коли мене створювали, нагорі вирішили випробувати найтонший матеріал, який би вловлював кожне коливання світу. Схоже їхній експеримент удався… Я облишила пити каву, занурившись у мелодію сизокрилої; життя набирало обертів. 

Смак літа до цього не відчувався: чи то через затримку із навчанням, чи то через аномальні тропіки помірного клімату. Але, схоже, сьогодні, збалансувавши енергію в червоногарячому манікюрі, я нарешті святкувала початок свідомої юності келихом солодкого напою.  Нехай хоча б трохи ми побудемо безтурботними підлітками із палаючими серцями та амбітними планами на майбутнє. Я питиму за тебе, іще небачений заходе сонця. За кожну вагому деталь, за кожну доленосну випадковість, за кожну мрійливу бунтарку… 

Однієї літньої ночі…

Поділитися з друзями