Не можу дочекатися зими. Календар показує грудень, а за вікном зовсім не зимова погода. І настрій через цю сльоту невеселий. Мряка й туман нависли над містом, через шибки пробралися в мою кімнату.

А як хочеться відчути радість першого снігу. Знаєте, коли вранці дивишся у вікно – і аж дух захоплює від білосніжжя, що вкрило все, скільки око сягає. Так би й пірнути в той сніг. Зробити ангела на снігу. Ловити язиком сніжинки або роздивлятися їх ламку красу на своїй рукавичці. Хочеться морозу, завірюхи, снігових заметів. А як не згадати гру в сніжки. Коли ти майже зачиняєш двері під’їзду, а тебе наздоганяє сніжка, то де й береться сила й наснага. Вертаєшся до бою миттєво, незважаючи на льодяні руки й  вкриті сніговою кіркою штани.

А ще люблю пройтися засніженим парком або садом. Ідеш собі й намилуватися не можеш. Які ж то ті дерева казкові, наче зачаровані  привиди. Під ногами сніжок порипує. А потім, після прогулянки, повернутися в теплий дім і випити гарячого чаю. Це просто чудово!

Не можу дочекатися зими. А ви?

Поділитися з друзями