Тут можна писати про вічний круговорот: шум від крапель дощу, які падають на асфальт, розбиваються на тисячі дрібних мікроелементів. На вулиці жодної живої душі, лише сторож на стоянці: сидить собі в кімнатці й дивиться у безглузду коробку: телевізор забрав чоловіка від нас.

Усе голоснішою стає тиша, мій мозок начебто відчуває повне задоволення, проте щось не так! Але я продовжую йти. Сіра лікарня, порожні магазини, безлюдні кафешки…

Дитячий майданчик! Бачу два силуети та радісно прискорюю свої кроки. І раптом – зупиняюся: це люди. Це мама з дівчинкою. Жіночка залипає в  безглуздих соцмережах, гортає стрічку новин, маленька просить розкрутити карусель, а потім розуміє: усе марно… Бере свій телефон, і вогник серця, що так яскраво палахкотів, згасає.

Не пам’ятаю, що було далі, може, я також перестала бути людиною? І раптом Свідомість своїм тихим голосом, почути який можна, лише якщо дуже сильно цього хотіти, сказала: “Потрібно розірвати ланцюг вічності. І ми зробимо це разом!”

Вона взяла мене за руку. Тепло проникало в душу, доза мотивації зарядила тіло:  далі буде світло, і люди знову стануть людьми.

Ми всі постійно наголошуємо на проблемах суспільства, але не завжди намагаємося їх вирішити. Майбутнє залежить тільки від нас, тому саме в цей момент ти повинен прибрати з рук телефон, витягти навушники й відчути запах, звук життя. Воно дивовижне! Відчути кольори не так уже й важко. Головне – спробуй, не будь залежним!

Поділитися з друзями