Осінь… Яка ж вона прекрасна ! Про неї писали вірші й присвячували пісні. Як казав Альбер Камю, «…осінь – це друга весна, коли кожен листочок – то квітка».

Жовтокоса пора завжди підкрадається непомітно, мов лисичка. Тільки відпустивши жарке незабутнє літо, ти одразу опиняєшся посеред цього запаморочливого танку яскравих кольорів і похмурого настрою. І неможливо відстежити момент такої зміни. У цьому, здається, і є головна таємниця осені.

Одного разу мені впали в око теплі й атмосферні слова: « Осінь – це кава з корицею, кленове різнобарвне листя, ніби частинка дитячого малюнка, теплі, ніжні булочки з ваніллю й тонкий запах диму…» Але, на жаль, автор цієї фрази невідомий. Та хто б це не був, я повністю згодна з ним. Бо люди звикли асоціювати осінь, швидше, з порою парасольок, дощів і зневіри, ніж із чимось позитивним і приємним.

Але я впевнена, що, яка б погода не була за вікном, тепло повинно йти зсередини й зігрівати людей навколо. Бо без внутрішнього світла й доброти навіть в найяскравіший день буде темно.

Запаліть в собі яскраву жовтокосу осінь!

Поділитися з друзями