У повітрі вже давно відчувається п’янкий весняний аромат. Навколо починає зеленіти. Вітер ніжно грається травою. Можна почути, як поруч колихаються хвилі синьої глибокої води. Позаду шепочуться дерева… Цю мелодію можна слухати вічно, вона неначе солодкий  мед для наших вух.

Сидячи під безкраїм блакитним небом, відчуваю ніжні дотики сонця й посміхаюся йому у відповідь. Хочеться радіти й кричати від щастя, адже почуття так і переповнюють тебе з головою.

Весело біжучи лісом, раптом зупиняюся. Нібито забуваю, як дихати, просто захоплює подих від побаченого. Переді мною стоять великі, могутні, з біленькими шапочками, гори. Їхня краса незрівнянна! Тож, побачивши, хочеться затамувати подих, щоб ніхто й ніщо не заважало…

Одне можу сказати впевнено: цей пейзаж залишиться в моєму серці назавжди. Нарешті я вдома.

Поділитися з друзями