У моєму дворі є велика яма. Досить незручно, бо вона на дорозі…

Одного дня зажурливий дощ лив під вікнами й кричав:

– Сумно, сумно мені…

З того часу в ямі оселилася зажурлива калюжа. Та й вона весь час нила:

– Хочу бігати, стрибати, а не лежати…

Ця калюжа нила й уранці, і по обіді, й увечері…

Присвітило яскраве сонечко, побачило калюжу та й каже:

– Не плач, не страждай! Пострибаймо й побігаймо разом!

Схлипнула калюжа та й каже:

– А так можна?

– Звичайно! Це можливо!

Наступного дня калюжа стрибала разом з сонечком. А яма… спорожніла…

 

Поділитися з друзями