«Збувайтесь-но»

Жив собі хлопчик Микита, у якого завжди все виходило. Батьки його хвалили, у садочку мав найкращі іграшки, а друзів – хоч греблю гати.

Хлопці завжди дивувалися, чому це Микита завжди найкращий, чим вони гірші за нього? Якось Артем підійшов до Микити й запитав:

– Микитко, як це в тебе все виходить?

– Усе дуже просто, – відповів хлопчик. – Я просто мрію, а тато каже, що лише мрійник може стати великою людиною.

А й справді, Микита дуже любив свого тата, який був дуже розумним і завжди знав, що відповісти, чим допомогти. Але Артем не зрозумів слів Микити й вирішив, що він просто не хоче говорити правду.

Минав час, хлопці виросли, пішли до школи.  День за днем Микита старанно робив уроки й отримував високі бали, доки інші хлопці ганяли у футбол і вибудовували плани, як розвідати секрет диво-хлопчика.

Одного дощового ранку в клас прийшла нова дівчинка. Вона ніби принесла з собою тепло й сонячне світло. Усім хлопцям одразу сподобалася, а от дівчатка її незлюбили.

Артем із Максимом одразу вирішили, що це буде їхня подруга, але боялися до неї підійти й познайомитися. Сама ж дівчинка стояла в кутку, соромлячись пройти далі.

– Як тебе звати? – першим підійшов до дівчинки Микита.

– Оленка, – ледь чутно промовила дівчинка.

– А я Микита, дуже приємно познайомитися. Ходімо, я тобі все покажу.

Із того часу в Оленки з’явився найкращий друг і захисник, справжній воїн – Микита. Вона любила називати його Пандочкою, бо займався боксом. Натомість він називав її Сонечком, бо її чарівна усмішка здатна була осяяти цілий світ.

Якось Артем підійшов до Оленки й розповів, що в Микити все завжди виходить, а вона лише одна з його мільярдів перемог. Але Оленка не розгубилася й відповіла, що хлопчик просто має мрію, а всі труднощі для нього – як трампліни до мети.

Зрештою, хлопців все ж цікавило, чим вони гірші за Микиту й що в ньому знайшла Олена.

А насправді в голові Микити буяв справжній світ казок, де жили маленькі мрійки, що працювали в конторі “Збувайтесь-но”. Де найголовнішим був пан Мрія, який завжди повторював одну й ту ж фразу: “Я – мрійник, я стану видатною людиною”.

Знаходилася ця контора між острівком Дружби, де завжди було місце для його Сонечка, і галявиною Спітнілих Рукавичок після тренування. Спитаєте навіщо? А щоб не забувати: для гарного результату треба важко працювати. Щодня.

День за днем у конторі “Збувайтесь-но” з’являлися нові працівники, які з величезним бажанням хотіли швидше втілити мрії. Микита щодня розвивався й будував у своєму світі нові будиночки, а іноді навіть і хмарочоси. Оленка завжди йому в цьому допомагала, адже й сама  мала такий дивовижний світ.

До чого ж усі ці історії про хлопчиків? А все просто. Лише тобі вирішувати, ким були. Ти можеш бути сором’язливим Максимом – і так і не підійти до своєї Оленки. Можеш бути заздрісним Артемом – і тільки те й робити, що думати: чим він кращий. А можеш бути схожим на Микиту й рішуче йти до своєї мрії.

Контора «Збувайтесь-но» начебто й казкова, але завжди відчинена для тих, хто готовий мрії втілювати. Заходь!