Щойно встав уранці,
дав собі лад – наведи
лад і на своїй планеті.

Антуан де Сент-Екзюпері

 

То був звичайний спекотний літній день. Звісно, у цей час городяни виїжджають із душного і навіть розпеченого міста шукати спокій і красу. 

Прозоре небо, чудова природа біля річки, співають пташки, повіває легенький вітерець. У тіні, під деревом, відпочиває сім’я. Дорослі сидять на травичці, готують їсти, а діти хлюпаються у воді. День добігає кінця, почало темніти, настав час збиратися додому. Батько спакував речі, мама погукала дітей, усі зайняли місця в авто.

Тато вже збирався заводити мотор, як раптом найменший, років шести син, узяв торбинку й вибіг з машини. Усі були здивовані. За кілька хвилин хлопчик повернувся з повною торбою використаних серветок, пляшок, алюмінієвих бляшанок, іншого непотребу й сумно запитав у батьків: «А чому ми залишили сміття?». «А навіщо? Хай собі лежить!» – відповіла мама. «Але ж ми забруднюємо природу. Планета – наш дім!» – продовжував аргументувати хлопчик. «Ой, та що ми одні там забруднимо», – махнув рукою батько. Малий засмучено сів, поклавши повну торбинку собі на коліна, й авто рушило з місця.

Так буває, що іноді дитина розуміє й бачить більше ніж доросла людина. Краса теплиться в маленькій хлопчачій душі… Краса людини – це поєднання її думок, слів і вчинків. 

Закінчувався звичайний спекотний літній день. Продовжували співати пташки, повівав легкий вітерець, текла засмучена ріка… Але на березі було чисто!

Поділитися з друзями