У паралельному всесвіті, на планеті Ялмез, Сонце вже давно перестало давати тепло. Віками найвідоміші та найрозумніші віщуни передбачали це, тому вченими був розроблений проєкт будівництва домівок під землею, ближче до ядра планети, яке ще не згасло. Безлюдні вулиці. Покинуті хмарочоси. Тут колись вирувало життя… Тепер усі, як щури, у нірках. Цифрове, комп’ютеризоване, сучасне – і все під землею.

З’явився й новий наказ від уряду: «З оселі виходити не можна! Навчання, робота, відпочинок – усе дистанційно. Рішення оскарженню не підлягає. Усіх, хто його порушить, – на поверхню». Підземними тунелями літали патрульні на автомобілях, усюди тиша та спокій. 

Так дивно, що вся ця сіра маса в норах покірно виконує все те, що наказують «зверху». Навіть діти-бешкетники, що ніколи не давали спати, бігали кімнатами, верещали, уважно сидять та дивляться iTube. Що ж там цікавого? Та нічого: це батьки замість соски до рота почали давати телефони до рук. Цигарки також давно не використовують: їм на зміну прийшли новомодні «електронки», хоча своєю користю вони також похвалитися не можуть. 

А щодо їжі… «Смакують» штамповані на заводах страви, але ніхто не знає, із чого їх виготовлено. Хоч і здається, що перейшли в нову епоху, але, насправді, відступили назад…  Кожен працює як робот, а може, і насправді неживий… 

Я теж колись таким був. Але одного разу в мені щось прокинулося. І це щось – почуття, що вирізняють з-поміж інших. Я усвідомив, що не повинен підкорятися тому, що кажуть «зверху», їсти те, що дають, не знати радості й любові. Вирішив, що варто боротися з системою. 

Вийшов із сірого будинку, закликав усіх розплющити очі, перейняти почуття, що мене переповнювали, діяти. Але… мене було швидко нейтралізовано та відведено до уряду. Я мав багато заслуг: грамоти, медалі, почесні звання. Але навіть вони не змогли пом’якшити покарання: «Без права на подальше перебування в місті, випхнути невігласа, що порушував морально-етичні цінності довкілля». 

Далі, ніж каналізація, мене не відвели. Зрозумів, що недовго залишилося жити, тож вирішив вибратися, щоб побачити спустошену землю, поглянути на те сонце, що світить, та не гріє. 

Овва! Я побачив зелень, вдихнув чисте повітря на повні груди, усміхнувся у відповідь теплим сонячним промінчикам.  

Життя тільки починалося!

 

Поділитися з друзями