Тепер не любо дивитись на зірки
без тебе.
Не любо дихати й стрибати…
Жити теж.
Зоря не та, не та зоря,
Яка над нами сходила…
Та вже погасла
І розлилася водами
Там, де словами вічними клялися
Ми…
Ми вже не ті.
Скажи, скажи, що це дурниці!
На мову не зверну уваги.
Я в очі краще зазирну
Тобі.
Тобі скажу про осінь,
А ти згадаєш літо.
Я почуваюсь ніби у старім кіно
Або у вірші
Про любов
Шевченка чи Франка…
А як писав про теє Симоненко!
Не передать словами…
Я краще смс на вайбер напишу!
І знову:
«Не прочитано»…
Не страшно.
Не страшно тим, хто не кохав.
Та знаю те, що не згасає.
Зірки…
Зірки палаючі, немов з мішка розсипані,
А ніч та тиха… з повітрям
Свіжим.
Заспівують пісні,
Містами оповиті зараз
Для щастя.
Не знаходжу слів.
Слова вже зайві
І зорі… вже не ті…

Поділитися з друзями