Зморшки – це прояв старості. Але якої? Душевної чи тілесної? За висловом Д. Макартура, “люди старіють тоді, коли позбуваються своїх ідеалів”. Погоджуюся з цим твердженням, адже хто сказав, що людина не здатна обдурити час та стереотипи? 

У принципі, поняття «старості» умовне. Напевно, його вигадали ті, хто відчув душевний занепад. Але для мене цей термін означає ослаблення тіла та неспроможність виконувати попередній обсяг роботи, а не почуття непотрібності та самотності. 

Моєму дідусю 80 років, його душа й тіло вкрилися зморшками. Він не може прийняти тілесне безсилля, тому виконує тяжку, непосильну його здоров’ю роботу. На його шляху трапилися досить скрутні часи: часом недоїдав, промерзав, дитинство було надто важким. Внутрішній біль з того часу зарубцювався глибокою раною в душі. „Ти раб обставин, які тебе створили…“  – колись не втрималася я. – Кредо твого життя – важко гарувати! На жаль…»

Дивлюся на дідуся й розумію, що старість полягає в страху змінити своє життя: підхід до нього, принципи, цілі – і вибратися з тенет стереотипного мислення. Це під силу далеко не кожному. Але, щоб відродити свою душу,  треба відродити й життя. Зробити це можна, лише переступивши через сходинку себе старого й ступити на іншу, де зморшки душі поступово зникають і внутрішнє сяйво додає сил тілу. Але це так не просто… І дідусь це розуміє. І я…

Поділитися з друзями