Заплющую очі й бачу чисту світлу доріжку в нікуди. У кінці неї – дівчина, яка немов наближається до мене з палітрою в руках. На ній – неймовірне поєднання кольорів, блискіток та сяйва.
Поманила мене дівчина – і я, немов зачарована, піднялася й пішла. Вела знайомими вулицями, та я не розуміла, куди ми прямуємо.
Зупинилися. Посміхнулася юнка й дала мені пензель у руки, вмочивши його в золото-багряний колір. І розмалювали ми доріжку. Сподіваюся, люди зовсім не здивуються золотому асфальту. Так хотілося краси навколо!
І вмить прокинулася. Визирнула у вікно, де осінь все розфарбувала. Яка ж усе-таки вона чарівниця…

Поділитися з друзями