Зупинися, людино!
Гей, зупинися, маленька людино!
Куди поспішаєш рокам навздогін?
Присядь біля мене, щаслива дитино,
А я тобі казку свою розповім.
Сова прилітала учора до хати –
Товаришка давня і мудра моя.
Казала, що час настає зимувати…
Була й в неї хатка, а зараз – нема.
Край міста селилась сім’я її дружна
На пишній великій старезній сосні.
Спиляла сосну ту людина байдужа –
Дорогу широку зробила собі.
І білці, сусідці сови рудохвостій,
У гай аж за річку брести довелось:
В домівці запасів залишилось вдосталь,
Так довго збирала… Чи знає те хтось?
Жалілася жабка із річки, що білці
Торбинки носить по воді помогла.
Водичка брудна, не смачна стала в річці,
І жабка хворіла, й сумною була.
В великому лісі, у морі широкім
Все тяжче в звіряток життя настає:
Повсюди сміття гори сталі високі,
І їжі немає, й не сховатись – ніде.
Тужливо мені та сова розказала
Турботи й печалі пташині свої
Й просила мене, тихо крила складала,
Людині повідать слова ось такі:
«Не знищуй природу, не псуй чисту воду,
Бо ти не один на планеті живеш.
Коли робиш шкоду не жди нагороди,
Бо те, що посієш, то те і пожнеш».
Маленька людино, в затишній оселі
Прокинувшись вранці, подумай про те,
Як згине природа, спорожніють озера,
Яким буде завтра майбутнє твоє?
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.