Гей, зупинися, маленька людино!

Куди поспішаєш рокам навздогін?

Присядь біля мене, щаслива  дитино,

А я тобі казку свою розповім.

Сова прилітала учора до хати –

Товаришка давня і мудра моя.

Казала, що час настає зимувати…

Була й в неї хатка,  а зараз – нема.

Край міста селилась сім’я її дружна

На пишній великій старезній сосні.

Спиляла сосну ту людина байдужа –

Дорогу широку зробила собі.

І білці, сусідці сови рудохвостій,

У гай аж за річку брести  довелось:

В домівці запасів залишилось  вдосталь,

Так довго збирала… Чи знає те хтось?

Жалілася жабка із річки, що білці

Торбинки носить по воді помогла.

Водичка брудна, не смачна  стала в річці,

І жабка хворіла, й сумною була.

В великому лісі, у морі широкім

Все тяжче в звіряток життя настає:

Повсюди сміття  гори сталі високі,

І їжі немає, й не сховатись – ніде.

Тужливо мені та сова розказала

Турботи й печалі пташині свої

Й просила  мене, тихо крила складала,

Людині  повідать слова ось такі:

«Не знищуй природу, не псуй чисту воду,

Бо ти не один на планеті живеш.

Коли робиш шкоду не жди нагороди,

Бо те, що посієш, то те і пожнеш».

Маленька людино, в затишній оселі

Прокинувшись вранці, подумай про те,

Як згине природа, спорожніють озера,

Яким буде завтра майбутнє твоє?

Поділитися з друзями